Проблеми охорони пам’яток старовини, зокрема церковної, порушував в середині ХІХ ст. крилошанин греко-католицької митрополичої Капітули о. Антон Петрушевич – ініціатор створення у Музею старожитностей при Народному Домі у Львові (1850). Завдяки його старанням Музей зібрав одну з найкращих на той час збірок рукописів, стародруків, ікон, археологічних пам’яток.

Виняткова роль у пам’яткоохоронній діяльності належала Ставропігійському інституту. Як єдина наукова інституція українців Галичини другої половини ХІХ ст. інститут у вересні 1888 р. відкрив у власному будинку по вул. Руській Археологічно-бібліографічну виставку, що стала основою Музею Ставропігійського інституту, в якому, згідно з каталогом, укладеним у березні 1890 р., налічувалось 60 рукописів, 243 стародруки, 1022 документи, 313 предметів церковного мистецтва.

З початком ХХ ст. митрополит Андрей Шептицький могутнім імпульсом своєї діяльності залучив до справи збереження пам’яток церковної старовини усю Українську греко-католицьку церкву. У 1905 р. він передав до заснованого ним Церковного музею 30 ікон та 200 рукописів і стародруків ХV–ХVІІІ ст. За неповних чотири десятиліття митрополит Андрей Шептицький перетворив Церковний музей у найбільшу в світі збірку українського сакрального мистецтва – нині Національний музей у Львові ім. Андрея Шептицького.

Продовженням подвижницької праці митрополита Андрея стала діяльність о. д-ра Йосифа Сліпого, організатора Львівської Богословської Академії. Залучивши до праці у ЛБА д-ра Іларіона Свєнціцького, археолога д-ра Ярослава Пастернака, дослідника церковної архітектури Михайла Драгана, історика мистецтва д-ра Володимира Залозецького, отець-ректор домігся відкриття у стінах ЛБА чудового Музею (9 жовтня 1932 р.), який щороку поповнювався новими експонатами стараннями викладачів і вихованців Львівської Духовної Семінарії й Львівської Богословської Академії. Наприкінці 30–х рр. фонди Музею налічували понад 1300 предметів, залучених до Музею внаслідок експедицій та археологічних розкопок за участі семінаристів.

Подальші трагічні події – Друга світова війна, нацистська і радянська окупації Галичини – надовго обірвали пам’яткоохоронну традицію нашої Церкви. Утвердження комуністичного режиму поклало край приватним та громадським ініціативам у царині пошуку, збереження та дослідження українського й, зокрема, сакрального мистецтва.

Та все ж нікому не дано передбачити волю Господню… 50–60-ті рр. ХХ ст. дали нові паростки духовного відродження в Галичині. Саме в цей час Іван Михайлович Гречко, уродженець прикарпатського містечка Надвірна, став не тільки мешканцем Львова, а й невід’ємною і активною часткою культурного життя міста. Його батько і старший брат загинули в українській „партизанці”. Мама й сестра – заарештовані та заслані до сибірських таборів. І. Гречко чудом втікає з Надвірної, переховується і, змінивши анкетні дані, добирається в 1954 р. до Львова. Туга за рідним краєм спонукує пана Івана привезти у 1955 р. від родини з с. Микуличин (Івано-Франківська обл.) свої перші образи на склі. З того часу він стає завзятим колекціонером цього унікального виду народного мистецтва Покуття, Буковини та Гуцульщини. Час формування збірки І. Гречка (50–80–і рр.) припадає на період цькування всього „занадто” українського чи релігійного, таврування всього приватного (в т.ч. і колекціонування).

У 1987 р. Іван Гречко разом з Іриною та Ігорем Калинцями стає співзасновником підпільного самвидавного альманаху „Євшан-зілля”, який вперше у післявоєнні роки познайомив читачів з феноменом української ікони на склі на прикладі приватної колекції І. Гречка. Вперше твори з його колекції експоновано на спільній виставці, організованій Вірою Свєнціцькою в Музеї українського мистецтва (тепер НМЛ) у 1988 р.

Кінець 80-х рр. минулого століття знаменувався падінням „великої імперії богоборців”. У 90-ті рр. виходить з підпілля Українська греко-католицька Церква, відроджують свою діяльність ЛДС та ЛБА (тепер УКУ). Історія повторюється: Церква і миряни знову поруч на ниві порятунку, збереження, вивчення та популяризації мистецьких надбань свого народу. Після тривалих непростих роздумів про долю своєї унікальної збірки І. Гречко вирішує доручити її навчальній установі Церкви з глибокими культурницькими традиціями. Експозиція з 65 покутських, гуцульських та буковинських ікон на склі ХІХ ст. (найбільша з відомих збірок цього виду мистецтва), свічників-трійць, ручних різьблених хрестів, дерев’яної скульптури, елементів народного одягу з Покуття, Гуцульщини, Буковини, Поділля, церковних книг ХVІІ – початку ХХ ст., документів з історії Церкви, урочисто відкрилася в день Стрітення Господнього 15 лютого 2013 р. у стінах УКУ.

Колекції

• Ікони на склі
• Народна різьба і пластика
• Народний одяг
• Церковні книги
• Авторські твори
• Музей-кімната Патріарха Йосипа Сліпого

Видання

• Християнські сакральна традиція: Історія і сьогодення (2013)